На тимчасово окупованих територіях України Російська Федерація поширює свою пропаганду, зокрема й за допомогою віршів, які масово тиражуються після встановлення контролю над цими регіонами. Учнів шкіл змушують слухати і вивчати поезії, у яких прославляється «укронацизм» та велич Росії.
Прославлення «родіни»
В одній із шкіл Донецька викладачі розробили методичний матеріал для початкової школи під назвою «Стихи донецких поэтов». Першим твором у даному збірнику став вірш «Славить Родину хочу».
У цьому творі Росія постає величною державою, відзначеною простором «від Ялти до Норильська», де «зірки давнього Кремля» начебто дарують святкове світло всьому людству.
Оригінальний текст вірша:
Самой лучшей,
самой звонкой песней,
Я славить Родину хочу.
В целом мире нет её чудесней,
Ей любое дело по плечу.
В Ялте – жаркий день,
в Норильске – вьюга,-
Вот такой страны моей размах!
Но она – от севера до юга –
В наших умещается сердцах.
И недаром видит вся планета,
И недаром видит вся земля,
Сколько людям праздничного света
Дарят звёзды древнего Кремля.
Будем Родиной своей гордиться,
Будем ей одной всегда верны.
Солнечные, яркие страницы
Впишем в биографию страны!
Образ «фашистів» і «укронацизму» у віршах
На Донеччині також почали активно поширювати поезії, в яких використовується тема «укронацизму». Україна у цих творах зображується як «нацистська», українці — як «фашисти», а Росія — як захисниця Донбасу.
Постійне нагромадження слова «фашизм» створює емоційний посил, викликаючи страх і ненависть.
Використання дитячої тематики у пропаганді
Деякі вірші описують «вкрадене дитинство», школи, що розташовані в підвалах, та матерів, які плачуть. На перший погляд ці твори викликають співчуття. Проте кінцева ідея таких творів завжди однакова — Росія є єдиною надією і рятувальницею.
Ось приклад одного з віршів:
Дитинство
Україли дитинство, лишили життя.
Нацист танцює на крові,
Сильно кров’ю п’ється,
Всюди кричить: «Донбас, вмри!»
Повзе чума,
Зі свастикою в Європу лізе.
Європа спить чи сліпа?
Ні, Росія їм потрібна!
Перекручування віршів
Оригінальний український вірш Анастасії Дмитрук 2014 року чітко висловлює протест проти насильства і окупації, підкреслює право українців на свободу і незалежність.
Цей вірш починається зі слів: «Ніколи ми не будемо братами ні по батьківщині, ні по матері».
Російська пропаганда подає цей твір нібито написаним «українською поетесою» Ларисою Єсинович, особистість якої фактично не підтверджена. Крім того, змінився і сенс вірша: робиться акцент на «укронацизм», «свастику», «злих українських націоналістів», а українських громадян перетворюють на агресорів.
У цій версії учасники Майдану зображуються як загроза суспільству та державі, а їхні дії трактуються як «злочинні» та «небезпечні». Тих, хто протистоїть, пропаганда позиціонує як «правих» і «героїв», які «рятують» Донбас від уявного «фашизму».
Постійне наголосення на «свастиці», «фашизмі» і «зраді» формує в аудиторії, особливо у дітей, почуття страху та ненависті до українців.
Масштабна пропаганда в навчальних закладах
Улітку 2025 року Міністерство освіти Росії вилучило викладання української мови з федеральної шкільної програми, зробивши цей предмет факультативним.
За даними аналітичного дослідження фонду «Схід SOS», на тимчасово окупованих територіях українська мова скорочується до однієї години на тиждень або викладається як іноземна. Батьків змушують писати заяви про зменшення кількості годин викладання української мови, а педагоги у перший день навчального року мають «обґрунтовувати легітимність» окупації.
Попередні публікації висвітлювали факти, що дітей на окупованих територіях змушують навчатися за російськими освітніми стандартами, готують до військових дій під виглядом освіти, одягають у російську символіку, а під час уроків «Розмови про важливе» поширюють наративи про «визволення» та героїзацію російської армії. Окрім того, у школах іноді замінюють шкільні дзвінки «патріотичними піснями».
