У Територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки надали роз’яснення щодо відмінностей між самовільним залишенням військової частини та дезертирством. Ці поняття відрізняються за термінами, намірами військовослужбовця, тривалістю його відсутності та юридичною кваліфікацією скоєних дій.
Самовільне залишення частини (СЗЧ)
Зокрема, самовільне залишення частини (СЗЧ), відповідно до статті 407 Кримінального кодексу України, тлумачиться як тимчасова відсутність військовослужбовця без дозволу командування. У цьому випадку військовослужбовець не відмовляється від проходження служби і має намір повернутися до неї. Основними причинами такого вчинку можуть бути:
- особисті або сімейні обставини;
- психологічна або фізична втома.
Дезертирство та його наслідки
Натомість, дезертирство визначається статтею 408 Кримінального кодексу України як умисне ухилення від військової служби з метою її остаточного залишення. Ключовим чинником у цьому випадку є відсутність наміру повернутися до служби.
Основні розбіжності
Основні розбіжності між самовільним залишенням частини та дезертирством полягають у таких аспектах:
- Намір:
- при СЗЧ військовослужбовець тимчасово відсутній і планує повернутися;
- у випадку дезертирства існує свідоме намір назавжди уникнути служби.
- Тривалість відсутності:
- СЗЧ зазвичай розглядається як короткострокове відсутність, причому в умовах воєнного часу відповідальність може наступати після 3–10 днів відсутності залежно від обставин;
- дезертирство характеризується тривалою або постійною відсутністю без планів повернення на службу.
- Юридична відповідальність:
- за самовільне залишення частини (стаття 407 ККУ) у період воєнного часу передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років;
- за дезертирство (стаття 408 ККУ) карають позбавленням волі на строк від 5 до 12 років.
Крім того, у разі самовільного залишення частини повернення військовослужбовця та усвідомлення ним скоєної помилки можуть розглядатися судом як пом’якшувальні обставини.
