У Дніпрі розгорівся нетиповий для закритого релігійного середовища скандал: головний рабин міста Шмуель Камінецький публічно дистанціювався від бізнесмена й політика Геннадія Корбана, фактично викресливши його з єврейської громади через ставлення до війни та ЗСУ.
Хто такий рабин Шмуель Камінецький і чому його слово важить
Шмуель Камінецький очолює єврейську громаду Дніпра з початку 1990‑х. Коли він приїхав у тодішній Дніпропетровськ, інфраструктура громади фактично була зруйнована: працювала лише одна невелика синагога, не було ані шкіл, ані соціальних сервісів.
За три десятиліття під його керівництвом у місті:
- з’явилась мережа синагог, освітніх і соціальних центрів;
- був збудований один із найбільших у світі єврейських комплексів «Менора»;
- громада стала однією з найвпливовіших в Україні, до її опікунських рад увійшли найбільші бізнесмени країни.
Тому публічна заява такого рівня лідера – це не «емоційний пост у соцмережах», а сигнал усередину громади й назовні: хто вважається «своїм», а хто випав із кола довіри.
Заява проти Корбана: що саме сказав рабин
За даними низки видань, Камінецький заявив, що більше не може асоціювати громаду з Геннадієм Корбаном. Формулювання було максимально жорстким:
«Народ визначається вчинками, а не записом в анкеті».
«У важкий момент ти або зі своїми, або самотній острів».
Ключова претензія, яку описують джерела: під час повномасштабної війни, коли бізнеси, волонтери й звичайні люди збирають гроші, техніку й автомобілі для фронту, Корбан, за версією співрозмовників, відмовився допомагати, а в неформальних розмовах нібито заявив, що «це не його історія».
Для громади, яка з 2014 року активно підтримувала оборону Дніпра та волонтерські проєкти, така позиція прозвучала як зрада солідарності. Рабин фактично провів червону лінію: бути частиною спільноти – це не тільки етнічне походження, а готовність бути разом із країною в момент загрози.
Чому це безпрецедентний випадок для громади Дніпра
Юридично ніхто не може «позбавити людину єврейства» – це питання походження, а не рішення релігійного лідера. Але в реальному житті статус «свій/не свій» у громаді означає дуже багато: коло спілкування, участь у спільних проєктах, репутацію в бізнес‑середовищі.
Цей випадок вирізняється одразу кількома моментами:
- рабин публічно говорить не про богословські суперечки, а про моральну поведінку під час війни;
- підставою стає не приватний гріх, а позиція щодо підтримки армії та держави;
- адресат – людина з давніми зв’язками з громадою, яка раніше мала там впливові ролі.
Фактично йдеться про «моральне відлучення» — відмову визнавати людину частиною колективної «ми» через дисонанс між її діями та цінностями спільноти.
Як змінювалися стосунки громади й Корбана
Парадокс у тому, що колись єврейська громада Дніпра, навпаки, публічно ставала на захист Корбана. У 2015 році, під час його гучного затримання й кримінального переслідування, громада оприлюднила заяву про стурбованість діями силових структур щодо свого члена, вимагаючи дотримання прав людини й законності.
Тоді посил був інший:
- Корбан – частина громади;
- влада – потенційний агресор;
- задача – захистити «свого» від політичного тиску.
Сьогодні ж ситуація перевернулася: країна воює, влада (при всій критиці) веде війну з зовнішнім агресором, а питання стоїть так: чия ти людина в момент, коли вирішується доля країни?
Що ця історія говорить про Україну часів великої війни
Ця історія виходить далеко за межі внутрішнього конфлікту між рабином і конкретним бізнесменом. Вона піднімає кілька важливих для суспільства питань:
- Чи можна бути «поза політикою», коли йде екзистенційна війна? Громада через постать рабина фактично говорить: нейтралітет і цинізм – це теж вибір, який має наслідки.
- Що таке «свої» в Україні після 2022 року? Це вже не лише паспорт і етнічне походження, а щоденна позиція: допомагаєш ти фронту, підтримуєш ти місто, ділиш ти з іншими ризики й тягар.
- Чи мають моральні провини публічні наслідки? В культурі, де багато речей «вирішували кулуарно», відкритий осуд від духовного лідера – новий рівень прозорості й публічної відповідальності.
Для частини суспільства це може виглядати надто жорстко, для іншої – як давно назріла розмова: багатство, статус і старі заслуги більше не гарантують, що тебе автоматично сприйматимуть як «свого», якщо в момент небезпеки ти обираєш відстороненість.
Фраза рабина про «самотній острів» добре лягає на контекст Дніпра – міста, яке з 2014 року стало синонімом волонтерства, оборони та взаємопідтримки. На цьому фоні будь‑яка позиція «це не моя історія» звучить особливо дисонансно і стає причиною не лише приватного конфлікту, а й зміни статусу людини в очах спільноти.
