У Кривому Розі відбувся допрем’єрний показ документального фільму «Останній Прометей Донбасу» — стрічки, присвяченої енергетикам Курахівської ТЕС ДТЕК. Це остання теплоелектростанція компанії, розташована у вільній частині Донеччини, що фактично функціонувала на лінії фронту, попри постійні ворожі обстріли.
Про подію повідомила журналістка «Першого Криворізького», яка особисто відвідала показ.
Про стрічку та її режисера
Режисером фільму є Антон Штука. Світова прем’єра відбулася 8 листопада 2025 року в рамках 35-го міжнародного кінофестивалю у Котбусі (Німеччина). В український прокат фільм вийде 26 лютого 2026 року. Наразі команда проводить допрем’єрні покази у великих містах України, зокрема й у Кривому Розі.
Сюжет фільму
Стрічка демонструє роботу Курахівської ТЕС під постійними обстрілами та у періоди масштабних блекаутів. Кожен запуск станції супроводжувався обстрілами: як тільки над горизонтом з’являвся дим, російські війська починали сипати вогонь по об’єкту. Енергетики, незважаючи на загрозу життю, залишалися на робочих місцях, допоки удари не зруйнували ключові компоненти станції. Після цього розпочалась евакуація працівників і обладнання.
У 2024 році Курахівська ТЕС зіткнулася з повною зупинкою через окупацію російськими військами. Фільм також розповідає, як енергетикам вдалося вивезти частину обладнання, щоб продовжити роботу на інших українських теплоелектростанціях.
Документальна стрічка містить унікальні відеокадри зсередини енергетичної системи України, демонструючи не лише масштаби руйнувань, але й щоденну напружену працю людей, які відновлюють електропостачання в екстремальних умовах. Фільм нагадує, що за кожним увімкненням світла стоять відвага, професіоналізм і рішучість енергетиків.
Враження режисера
Під час обговорення у Кривому Розі режисер Антон Штука зізнався, що довго не міг дивитися свій фільм як зрячий глядач, а лише нещодавно зміг відпустити роботу і подивитися стрічку з іншої перспективи. Він зазначив:
«Я залишив частину себе в цьому місті, у Кураховому. Коли рік тому починав монтувати фільм, 10 січня Курахове було повністю окуповане. Я дивився на матеріал із відчуттям німили від болю, бо бачив місто, якого вже немає у тому вигляді».
Ідея створення фільму народилася в 2024 році після розмови з колегою, який розповів про станцію. Знімальна команда сформувалася за кілька днів та вирушила майже без підготовки. Загальна тривалість роботи становила 55 знімальних днів, з яких 40 були проведені безпосередньо на Курахівській ТЕС.
Спочатку планувалося сфокусуватися на драматичному запуску станції — ключовому епізоді в історії. Однак пізніше сюжет розширився, включивши:
- евакуацію працівників та обладнання;
- зйомки міста, знищеного окупантами;
- історію обладнання, що продовжує функціонувати після закриття станції.
Антон підкреслив:
«Для мене надзвичайно важливо бути містком між історією, героями й аудиторією».
Мовне оформлення стрічки
Одна з глядачок, Наталя, зауважила, що фільм дубльовано українською мовою, але наприкінці герої спілкуються російською. Режисер пояснив це так:
- Згідно з законодавством, частка іноземної мови у фільмі не повинна перевищувати 10%.
- Оскільки більшість героїв розмовляє російською, для прокату стрічку переозвучили українською.
- Водночас 10% оригінальної мови залишили в інтегральному звучанні — це зроблено з поваги до героїв і щоб глядачі могли почути їх автентичні голоси.
Реакція глядачів: біль, підтримка і вдячність
Показ у Кривому Розі зібрав як місцевих жителів, так і внутрішньо переміщених осіб, зокрема й з Донецької області. Враження глядачів були дуже емоційними:
- Переселенка з Курахового, присутня на показі, не змогла стримати сліз:
«Це ніхто так не зрозуміє, як я. Це все рідне. Я не можу. Це біль…»
- Інша глядачка, яка працювала у евакуаційному підрозділі «Білі Янголи», висловила подяку авторам:
«У нас відкрита рана, яка ніколи не загоїться. Через два роки ніхто не стане готовий це пережити, і не стане легше. Дякую за цю добровільну ретравматизацію, бо ми самі прийшли подивитися цей фільм».
Режисер визнає, що фільм є певною мірою ретравматизацією, особливо для тих, хто пережив ці події, але водночас наголошує на важливості задокументування та демонстрування таких історій.
Криворожанка Валентина, яка мешкає неподалік Криворізької районної електростанції, порівняла власний досвід із подіями фільму:
«Мої вікна виходять на ці труби. Я тут живу з дитинства. Зараз постійно серце тріпотить — чи прилетить щось, чи ні».
Ще одна глядачка відзначила щирість персонажів:
«Після твого фільму я не знаю, як тепер дивитимуся художнє кіно, бо буду постійно думати: “Я не вірю”».
Лілія, також криворожанка, підкреслила, що стрічка дуже зацікавила її живими й відвертими людськими історіями. Для неї було важливо дізнатися, як працювала станція у останні місяці та що сталося з нею згодом. Вона додала:
«Автор і команда виконали колосальну роботу, задокументувавши останні дні роботи станції та життя міста перед окупацією. Це не просто документальний фільм, а цінне історичне свідчення для майбутніх поколінь».
—
Фестивальна кар’єра
Після світової прем’єри у німецькому місті Котбус фільм було відзначено і відібрано до участі у фестивалях у Салоніках (Греція) та у Словаччині. Режисер сподівається на подальше поширення стрічки на міжнародній кіноарені.
Антон поділився:
«Коли я дивлюся художнє кіно, мені стає менш цікаво. Для мене виклик — це поєднати реальність життя з образом так, щоб вийшла єдина картина».
