Парамедик Андрій Мірошниченко розповідає про специфіку роботи швидкої допомоги в Нікополі — місті, де безпека давно стала викликом.
Андрій пам’ятає той ранок, коли розпочалася війна. Його розбудила донька, яка повідомила, що по всій Україні почалися бомбардування. Приїхавши на роботу, він побачив, що всі перебувають у стані шоку — усі сиділи, не розуміючи, що відбувається. Ближче до обіду надійшли розпорядження з Дніпра: кілька бригад потрібно було відправити на евакуацію поранених. Так він зустрів перший день війни — на чергуванні.
Зараз багато людей, які тривалий час були евакуйовані, повернулися і продовжують працювати в Нікополі. Вони навчились жити в умовах постійної небезпеки. Незважаючи на це, у Андрія жодного разу не виникло бажання змінити і місце проживання, і роботу. Особливо складними були перші місяці літа 2022 року, коли обстріли здебільшого відбувалися вночі. Місто ніби замирало після заходу сонця, на вулицях нікого не було, а кожен морально готувався до найгіршого. Перші виклики, пов’язані з обстрілами, стали своєрідним шоком, утім команда швидкої допомоги зуміла адаптуватися і продовжує виконувати свої завдання.
Нікополь розташований так, що його ширина від берега до берега сягає 4-5 км, тож при артобстрілах попередити, куди саме влучить снаряд, практично неможливо. У разі поранень ситуація координується з відповідними службами і диспетчерською. Диспетчери повідомляють: «Є виклик, готуйтеся, одягайтеся». Парамедики одягаються, сідають у автомобіль і чекають дозволу виїжджати. Часто бувають затримки, оскільки постраждалі можуть з’являтися після першого прильоту, а далі можуть бути додаткові удари. За протоколом безпека місця події – це першочерговий пріоритет у наданні екстреної медичної допомоги. Тож виїжджають лише після дозволу, тоді коли ситуація відносно стабілізована, проте ризик залишається постійним. Ніколи не можна передбачити, куди прилетить наступний снаряд, саме тому парамедики на усі виклики — не лише пов’язані з обстрілами — виїжджають у спеціальному спорядженні: протиударному бронежилеті та шоломі. Це гарантія власної безпеки.
До 2022 року для Андрія діагноз «мінно-вибухова травма» був майже невідомим. Натомість зараз це звична справа. Часто зустрічаються контузії, проникаючі осколкові поранення, а також різного роду осколкові травми. Раніше ж основними причинами звернень були побутові травми, ДТП та інколи хуліганські дії. Уламкових поранень від вибухів практично не було, а тепер це стало нормою.
У роботі з пацієнтами виникають ситуації, коли потрібно стабілізувати їхній стан безпосередньо вдома, перш ніж транспортувати до медичного закладу. Особливо це є актуальним у випадках хронічних хвороб. Однак за наявності ризику повторного обстрілу або атаки дрона, бригада може терміново перемістити пацієнта в швидку і надавати допомогу безпосередньо під час руху. Так трапляються нестандартні випадки, коли доводиться швидко приймати нестандартні рішення, щоб мінімізувати загрозу для пацієнта і забезпечити власну безпеку.
Стресові стани особливо були поширені у 2022-2023 роках. Після обстрілів люди часто панікують, у них підвищується артеріальний тиск, і парамедикам доводиться їх заспокоювати. Нині, як вважає Андрій, люди дещо адаптувалися до нових реалій. Проте бувають випадки, коли самотні літні люди — бабусі та дідусі — залишаються у місті, бо їхні рідні виїхали. Парамедики вимірюють їм тиск, роблять кардіограму. Хоча це не зовсім входит у сферу компетенції екстреної медичної допомоги, все ж таки допомогти доводиться, якщо виклики не є зловживаннями.
Нікопольська швидка допомога працює за принципом виїзду всюди, де живуть люди. При цьому наряди координується з іншими службами — ДСНС, поліцією, громадською організацією «Білі янголи». Якщо існує фізична можливість доїхати до потерпілого, медики їдуть і надають допомогу.
Однак у роботі виникають труднощі, пов’язані з перебоями мобільного зв’язку у місті. Дуже важко додзвонитися до тих, хто зробив виклик, щоб уточнити адресу, особливо коли йдеться про нестандартні локації — дачні кооперативи чи промислові зони. Це значно ускладнює пошуки і порятунок. На станції швидкої допомоги є генератори, обладнані системою Starlink, що дозволяє працювати в будь-яких умовах, проте мобільний зв’язок всередині міста залишається проблемою.
Серед помилок при обстрілах найчастіше трапляється бездіяльність. Важливо хоча б мінімально вміти зупинити кровотечу, бо людина може втратити значну кількість крові за 1-3 хвилини, у той час як швидка допомога при ідеальних умовах приїжджає не раніше ніж через 7 хвилин. Також слід пам’ятати про потенційний повторний обстріл: постраждалого і власних співробітників необхідно швидко перевести у безпечніше місце.
Щодо «мирних» викликів, парамедика Андрія досі дивує ситуація із судомами, особливо при епілепсії. Часто люди помилково вважають, що потрібно розкривати рот і встромляти туди різні предмети. Це призводить до ушкоджень зубів, щелеп, травматизації ротової порожнини, а також до тяжких кровотеч. Насправді такі дії категорично заборонені. Потрібно лише підтримувати голову, щоб пацієнт не вдарився, а після закінчення нападу акуратно перевернути його на бік для забезпечення вільного дихання.
Ідеальною перспективою залишається відсутність прифронтових міст. Що стосується роботи швидкої допомоги в таких умовах, пріоритетом є постійне навчання, вдосконалення навичок та тісна взаємодія з іншими екстреними службами. Комунікація є запорукою ефективності роботи — слід підтримувати зв’язок із ДСНС, поліцією, володіти контактами, працювати майже без слів. Важливою є високорівнева підготовка. Медики проходять навчання, беруть участь у тренуваннях, курсах та співпрацюють з різноманітними організаціями, аби максимально ефективно рятувати життя в умовах небезпеки.
