19 березня відзначає свій день народження видатна українська поетеса, письменниця та громадська діячка Ліна Костенко, якій цього року виповнилося 96 років.
Народилася вона у 1930 році в місті Ржищів у сім’ї вчителів. У 1936 році родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу. Того ж року її батько був засуджений до десяти років ув’язнення.
Після завершення шкільної освіти Ліна Костенко продовжила навчання у Київському педагогічному інституті, а пізніше отримала фахову освіту в Московському літературному інституті імені М. Горького, який успішно закінчила у 1956 році.
У 1960-х роках вона стала однією з ключових представниць покоління шістдесятників — мистецького руху, що виступав за розвиток української культури та мови. У 1965 році, разом із низкою відомих діячів культури, серед яких Сергій Параджанов, Іван Драч та Олег Антонов, Ліна Костенко підписала лист-протест проти переслідувань української інтелігенції.
Перші збірки поетеси:
– «Проміння землі»,
– «Вітрила»,
– «Мандрівки серця»
принесли їй широке визнання, після чого вона зайняла одне з провідних місць в українській літературі. Особливе значення в її творчості має роман у віршах «Маруся Чурай», який вважається класикою української літератури.
Однак через свою принципову громадянську позицію Ліна Костенко довгий час залишалась поза офіційним літературним процесом — її твори не друкувалися майже шістнадцять років.
За заслуги у літературній діяльності поетеса була відзначена численними нагородами, серед яких:
– Орден князя Ярослава Мудрого,
– французький Орден Почесного легіону.
Водночас вона неодноразово демонструвала свою принциповість, зокрема відмовившись від звання Героя України зі словами: «мені державна біжутерія не потрібна».
Творчість Ліни Костенко вирізняється унікальним поєднанням глибокої лірики, філософських роздумів і виразної громадянської позиції. Її мова лаконічна, точна, а окремі рядки легко запам’ятовуються та часто цитуються. Один із найвідоміших її віршів — «Крила»:
> А й правда, крилатим ґрунту не треба.
> Землі немає, то буде небо.
> Немає поля, то буде воля.
> Немає пари, то будуть хмари.
> В цьому, напевно, правда пташина…
> А як же людина? А що ж людина?
> Живе на землі. Сама не літає.
> А крила має. А крила має!
> Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
> А з правди, чесноти і довір’я.
> У кого – з вірності у коханні.
> У кого – з вічного поривання.
> У кого – з щирості до роботи.
> У кого – з щедрості на турботи.
> У кого – з пісні, або з надії,
> Або з поезії, або з мрії.
> Людина нібито не літає…
> А крила має. А крила має!
У сучасних реаліях України поезія Ліни Костенко набуває особливого звучання. Теми гідності, свободи та незламності, що пронизують її твори, відгукуються в подіях сучасності та сприймаються як голос часу.
Попри поважний вік Ліна Костенко продовжує творчу діяльність, зокрема працюючи над новими літературними творами в жанрі історичної прози, досліджуючи складні й важливі сторінки українського минулого.
