Лікар може розірвати декларацію з пацієнтом, однак це відбувається за певних умов, пояснили у Міністерстві охорони здоров’я України. Декларація з сімейним лікарем або фахівцем первинної медичної допомоги гарантує пацієнту право на безоплатне отримання медичних послуг в межах державної системи охорони здоров’я. Проте існують випадки, коли лікар може ініціювати припинення такої декларації.
Процедура припинення декларації
Для розірвання декларації лікар подає заяву керівнику медичного закладу, у якій повинні бути вказані обґрунтовані причини такого рішення. Керівник медичного закладу розглядає обставини припинення та ухвалює відповідне рішення. Якщо це рішення позитивне, медзаклад передає інформацію про пацієнта до Національної служби здоров’я України (НСЗУ).
Важливо, що декларація втратить чинність через 10 календарних днів після того, як НСЗУ отримає повідомлення про її припинення. Після цього упродовж трьох робочих днів медичний заклад зобов’язаний проінформувати пацієнта або його законного представника про припинення дії декларації тим каналом зв’язку, що був зазначений у самій декларації.
Обмеження, за яких лікар не має права відмовити пацієнту
Лікар не може відмовити у підписанні або припиненні декларації через такі фактори:
- місце проживання або реєстрації пацієнта, навіть якщо він фактично проживає в іншому місті чи області;
- вік або стать пацієнта;
- соціальний статус чи матеріальне становище;
- наявність хронічних чи складних захворювань.
Нормативи щодо кількості пацієнтів на одного лікаря
Для забезпечення якісного медичного обслуговування законодавством передбачені максимальні навантаження на одного лікаря за різними спеціалізаціями:
- сімейний лікар може обслуговувати до 1800 пацієнтів;
- терапевт – до 2000 пацієнтів;
- педіатр – до 900 пацієнтів.
Дотримання цих нормативів є одним із критеріїв, що можуть впливати на рішення щодо припинення декларації.
Таким чином, припинення декларації між лікарем і пацієнтом — це регламентований процес, який передбачає чітку послідовність дій та інформування сторін. Це має свої законні підстави і нормативні обмеження, що забезпечують захист прав пацієнтів і грамотне управління навантаженням на медичних спеціалістів.
