К.Ульянова

Щиросердна та приємна у спілкуванні жінка з доброю посмішкою і променистими очима, а ще – з безцінними знаннями і багатим досвідом у своїй професії. Проте, напрочуд скромна, а дарма, бо за роки бездоганної праці на ДМК пишатися їй дійсно є чим. І зовсім невипадково портрет Тетяни ЛЕБЕДИНЕЦЬ, начальника планово-технічного бюро ЦРМО РСЦ, потрапив на Алею трудової слави комбінату.

Технічний склад розуму дістався Тетяні від тата, інженера-конструктора за професією. Тому після закінчення школи вибір напрямку вищої освіти для неї був очевидним – це буде хоч і непроста, та цікава і перспективна спеціальність інженера-механіка.

Отримавши диплом, 2001 року Тетяна Лебединець прийшла працювати на ДМК в тодішній цех ремонту прокатного обладнання. І з того дня не зупиняється щодня вдосконалювати свої професійні вміння. Багато років працювала інженером-технологом планово-технічного бюро, а після реорганізації ремонтних цехів стала часткою цеху ремонту металургійного обладнання ремонтно-сервісного центру, де працює і понині. 

Свою роботу жінка завжди прагне виконувати досконало, та не любить цим хизуватися. І така професійна скромність тільки прикрашає Тетяну Лебединець. Натомість за роки праці її старанність і завзятість у роботі не залишилися непоміченими з боку керівництва, і два роки тому жінка дісталась кар’єрної сходинки начальника планово-технічного бюро ЦРМО.

Така відповідальна посада поєднує в собі чимало обов’язків – і спеціаліста зі складання виробничих планів, і інженера, і бухгалтера. І, звичайно, як начальник Тетяна досконало виконує довірену їй справу, маючи налагоджену комунікацію з колегами й іншими підрозділами підприємства. І їй вдається її справа «на відмінно».

Тетяна любить кімнатні квіти, які чудово прикрашають її кабінет. Та наймиліший серцю – маленький куточок творчості її дітей. Денис та Михайлик з любов’ю створюють яскраві малюнки та аплікації, аби вони радували їх матусю на роботі і вона ніколи не сумувала.

Тетяна ЛЕБЕДИНЕЦЬ:

– Чесно кажучи, я не дуже полюбляю бути в центрі уваги, адже вважаю, що є люди, не менш за мене гідні високих нагород. Та, звісно, почесне визнання Гордістю комбінату було для мене неабиякою несподіванкою і щастям, а для моїх дітей – приводом пишатися мною. Я вдячна Дніпровському меткомбінату за те, що він відкрив мої найкращі професійні якості і подарував мені дружній колектив, який я безмежно ціную і люблю всім серцем.