К.Ульянова

На запаморочливій висоті у крихітній кабінці з пультом керування – чарівна та усміхнена дівчина, що може вмить підняти й перетягти на відстань багатотонні вантажі, не мигнувши й оком. Дивно звучить, тільки не для неї, бо це її професія – машиніст крану металургійного виробництва конвертерного цеху. Усе це про Анастасію АБРОСОВУ, яка за свої старання та любов до обраної професії отримала звання Гордості комбінату. 

Майже 8 років минуло відтоді, як Настя приєдналася до багатотисячного колективу ДМК, та в її пам’яті і досі приємними спогадами відгукується хвилюючий «дебют» – перший день роботи.  

Юною випускницею КВПУ з дипломом «Машиніст крану» вона прийшла на стажування у конвертерний цех. Спочатку працювала у шихтовому відділенні, де відбулося приємне знайомство з Ларисою Рачіковою – майбутнім наставником дівчини, що на практиці навчила її керуванню краном.

І вже скоро Анастасія сідає за пульт грейферного крану №32. Ніби одне ціле з ним, вона працює над шлаковою ямою цеху, перетягуючи вантажі у вигляді шлакових відходів виробництва. Цей кран вона нині називає своїм другом і помічником.

– Але спочатку все було «на адреналіні» – відгорнути з чаш шлак та відвантажити у вагон і при цьому не помилитися здавалося занадто складним завданням – згадує дівчина. – Адже грейферний кран потребує хороших навиків керування, має свої особливості. Я дуже вдячна Наталці Турчин, з якою ми тоді працювали в одній бригаді. Саме вона допомогла мені проаналізувати усі мої помилки та виправити їх.

Суворі виробничі пейзажі дівчину не лякають, вона й справді щаслива працювати тут і виконує свою роботу досконало. 

Свого часу в осередку металургійного виробництва комбінату працював дідусь дівчини Віталій Варфоломійович Бойко, стопами якого на ДМК пішла чи не уся сім’я – Настя, що з дитинства мріяла продовжити його справу, її троюрідна сестра, а ще двоє дядьків. Чоловік Абросової також тут працює.

Новина про отримання звання Гордості комбінату стала для Насті шаленою радістю і здійсненням ще однієї її мрії – прикрасити своїм портретом Алею трудової слави металургів. Колись цієї високої честі був удостоєний її дядько, а сьогодні вона – молода, працьовита, майстерна кранівниця. А ще комунікабельна і товариська у своєму колективі людина, що своєю посмішкою випромінює море позитиву, за те її безмежно цінують і обожнюють колеги.

Анастасія АБРОСОВА:

– Кран №32 – це моя робота, мій друг і помічник. Керуючи ним, я ніби керую улюбленим авто – впевнено і з задоволенням. Я відчуваю його «настрій», коли і де треба полагодити, за роки праці я навчилася це робити. Обожнюю свій цех і дільницю, на якій працюю. Щаслива, що колись обрала професію машиніста крана, а вона обрала мене, вдячна долі, що працюю саме на ДМК, бо на цьому підприємстві я маю впевнену стабільність і перспективи розвитку в майбутньому.